logo
XS
SM
MD
LG

Відповідальність за розкриття конфіденційної інформації

Аби медичні працівники якісно виконували покладені на них обов’язки, вони мають володіти інформацією про стан здоров’я пацієнтів. Важливо, що така інформація є конфіденційною й підлягає розголошенню винятково у випадках, передбачених чинним законодавством. Позаяк несанкціоноване її оприлюднення (особливо даних про онкологічні захворювання, генетичні вади, наявність ВІЛ-інфекції тощо) може завдати істотної шкоди пацієнтові або особі, що проходила обстеження, вплинувши на його взаємини з близькими, знайомими тощо.

 

Законодавча база

 

Заборона розголошувати конфіденційну інформацію про пацієнта визначена низкою нормативних документів. Так, частиною першою статті 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я) визначено, що медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, окрім передбачених законодавчими актами випадків. Водночас у частині 3 статті 286 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (ЦКУ) зазначено, що фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

 

Зауважимо, що розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди її законного представника заборонена частиною 5 статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III.

 

Окрім того, з огляду на тенденцію щодо зростання захворюваності на психічні розлади серед дітей і підлітків медичним працівникам й особам, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність в особи психічного розладу, факти її звернення по психіатричну допомогу, лікування в психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя заборонено розголошувати таку інформацію (Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III ст. 6).

 

Обов’язок збереження лікарської таємниці для медичних працівників також передбачений абзацом четвертим Клятви лікаря, затвердженої Указом Президента України від 15.06.1992 № 349.

До конфіденційної інформації належать дані про фізичну особу, як-от: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, адреса, дата й місце народження.

 

Водночас пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення по медичну допомогу, діагноз й інші відомості, одержані під час медичного обстеження (ч. 1 ст. 391 Основ законодавства про охорону здоров’я). Про це йдеться й у частині першій статті 286 ЦКУ.

 

Відповідальність

 

Особи, які порушили законодавство про охорону здоров’я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством (ст. 80 Основ законодавства про охорону здоров’я).

+

Найсуворішим видом відповідальності медичних працівників за правопорушення, які вони вчиняють під час здійснення професійної діяльності, є кримінальна відповідальність. Так, статтею 145 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III (ККУ) визначено, що умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння призвело до тяжких наслідків, — карається:

 
  • штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
  • громадськими роботами на строк до 240 годин;
  • позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
  • виправними роботами на строк до двох років.
 

Така відповідальність передбачена і за розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ).

 

Отже, чинним законодавством України чітко закріплено право громадян на таємницю інформації про стан їхнього здоров’я й інші пов’язані з ним відомості, а також встановлено відповідальність за її незаконне розголошення.

Інформація із сайту http://emedsestra.mcfr.ua/