Кабінет пацієнта

Будь-ласка авторизуйтесь або зареєструйтесь для використання електронної реєстратури


Не можете записатись на прийом?
Телефонуйте (0352) 52-46-50

Записатись на прийом до лікаря

Для пошуку сімейного лікаря почніть вводити прізвище

Лікарі центру

Переглянути всіх лікарів центру
Відкрити список
Партнери

Стасів Михайло Ярославович

Михайло Ярославович Стасів Народився 21 листопада 1968, в селі Гайворонка Теребовлянського району Тернопільської області. Після закінчиння школи служив в Афганістані. Закінчив Тернопільський державний медичний інститут. 20 років працював хірургом в Тернопільській міській лікарні швидкої допомоги, Останні роки був заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Тернопільського Центру первинної медико-санітарної допомоги. В тяжкі для України дні, у вересні 2014 року пішов добровольцем в зону АТО, протягом 13 місяців надавав медичну допомогу та рятував життя пораненим,  в тому числі і під час боїв за Дебальцево.

Життєвий шлях Михайла Ярославовича - зразок людської гідності, добропорядності та мудрості. Ми втратили досвідченого і висококваліфікованого лікаря, мудрого керівника, авторитетну Людину з великої літери, у якої багато тернополян не один раз отримали мудру пораду та дружню підтримку.

Серце великого життєлюба перестало битися 01 квітня 2016 року. Воно було віддане Україні та людям.

Серед багаточисельних нагород і відзнак Михайло Ярославович:

  • Орден «За заслуги» Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України “Звитяга”».
  • «Відзнака Тернопільської міської ради»
  • 19 серпня 2016 року Тернопільська міська рада присвоїла звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно)

 

Світлій пам’яті Михайла Ярославовича Стасіва, майора медичної служби, громадянина, батька й чоловіка, присвячує його дружина Ольга:

17352303_323384741397682_512241320939519899_n

«Знаю, що він помер! Що ж, по-твоєму, я не знаю чи що? І все одно я можу його любити. Від того, що людина померла, її не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих, розумієш?» (Дж. Селінджер «Над прірвою у житі»)

Михайлику мій! Люблю тебе як у наш перший день. А тих щасливих днів з тобою було стільки! Я дякую Господу за те, що нагородив мене тобою. Ми прожили хороше життя, і це буде зігрівати мене як пам’ять про добрий час.

Минулої осені ми зіграли б своє срібне весілля. Я одягнула б гарну сукню. Ти посміхався б мені. Друзі співали б нам «Многая літа!». Не судилось. Натомість приїхали твої побратими, розказували, як ти оперував хлопців, яких привозили з Дебальцівського котла, як їздив, забирав поранених з-під обстрілів, за два дні вивіз із пекла 187 бійців, як вивозив тіла загиблих, щоб рідні могли їх поховати. А потім повертався і знову оперував. Ці розповіді бувають болючі для мене. Скільки ж ти пережив! Яке серце витримає! І жодним словом не прохопився. І жодного разу не поскаржився.

Звісно, ти ж задля цього і пішов туди. Рятувати людей. Допомагати тим, хто страждає. Бути там, де ти найпотрібніший. Де ніхто, крім тебе, не зможе.

Я не заперечувала, коли ти вирішив їхати на схід. Розуміла, що інакше не можеш. У твоєму серці ніколи не було браку любові. Любові до родини, друзів, колег, знайомих і незнайомих людей, до Батьківщини.

Із своїм лікарським досвідом, із зв’язками з медиками, ти виявився незамінимим. На твоє прохання тернополяни купили і передали в зону бойових дій позашляховик для евакуації поранених. Волонтери з Італії присилали на твоє ім’я ліки. Скільки життів врятовано завдяки цьому.

Минає уже рік як ти відійшов у вічність, уже рік без тебе. Але ти – зі мною. І будеш поряд до останнього мого подиху.

Ти живеш у нашому сині.

Частинка твого серця б’ється у грудях кожного врятованого тобою бійця. Тебе згадують у своїх молитвах тисячі матерів, чиї сини вижили тільки завдяки твоїм умілим рукам і доброму серцю.

Близькі люди відходять. Любов залишається.

Я знаю, що ти помер. Що ж, я не знаю чи що? І все одно я можу тебе любити. Від того, що людина померла, її ж не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих..”

Ольга Стасів, м.Тернопіль 

 

Вдова добровольця АТО зустрілася з дитиною-автором листа, який носив її чоловік

Через рік після смерті Михайла Ярославовича Стасіва жінка знайшла в собі сили зустрітися з дитиною і подякувати за зворушливі слова. Таких листів незнайомим захисникам Денис написав шість. Але лише в одному щиро зізнався, що смертельний подих війни відчув на собі, бо втратив близьку людину.

Таких листів незнайомим захисникам Денис написав шість, але лише у цьому щиро зізнався, що смертельний подих війни відчув на собі, бо втратив близьку людину. "Цей лист був про те, що він ще є в мому серці і в душі", - пояснив хлопець. А незнайомому "дорогому солдатику" хлопчик наказав повертатися живим – і той повернувся. Тернопільський хірург Михайло Стасів, який у 2014-му добровільно пішов у військкомат і був мобілізований у медичну роту 128-го гірничо-піхотного батальйону, впродовж року витягав з того світу поранених, вивозив з передової загиблих, оперував в бліндажах. Зі своїм підрозділом пройшов усі гарячі точки – і завжди з ним був лист незнайомого хлопчика. Через півроку після демобілізації серце не витримало пережитого – медик помер у віці 47 років від інфаркту.

Ольга Стасів та Денис Обшарський обійнялися, плакали та дякували один одному. Хлопець приніс вдові квіти, а вона подарувала йому путівку до Угорщини, котру отримала за перемогу в міжнародному соціальному проекті "Книга добра". Жінка написала оповідання про свого чоловіка та їхнє кохання. "Він повернувся, так як ти написав в листі, він повернувся додому живий і він ще побув дома якийсь час. І це був щасливий час для нього, для мене", - розповіла вона Денисові.

 

Квіткова композиція «Свіча»

28.08.16 року  працівники  ТМКЗ "ЦПМСД"  взяли участь в конкурсі-виставці квіткових композицій "Стверджуючи українське" який відбувся  в парку "Національного відродження. Своєю квітковою композицією ми  вшанували пам'ять про нашого колегу-медика, воїна-інтернаціоналіста,  учасника АТО, заступника головного лікаря ЦПМСД і просто  надзвичайну людину  Михайла  Ярославовича Стасіва. Своїм життям він як ніхто інший стверджував Українське, захищав Україну і як свічка згорів за майбутнє нашої держави. Квіткова композиція «Свіча» була присв’ячена  саме йому, а також всім хто загинув за незалежність нашої України. Пам'ятаємо, сумуємо, віримо що завдяки таким патріотам  в України є майбутнє.

 

Людина з Великої літери