Вакцинація - це самий ефективний і економічно вигідний засіб захисту проти інфекційних хвороб, відомий сучасній медицині.
Вакцинація - це введення в організм людини ослабленого чи убитого хвороботворного агента (або штучно синтезований білок, який ідентичний білку агента) для того, щоб стимулювати вироблення антитіл для боротьби зі збудником захворювання.
Серед мікроорганізмів , проти яких успішно борються за допомогою щеплень, можуть бути віруси (наприклад, збудники кору, краснухи, свинки, поліомієліту, гепатиту А і В та ін) або бактерії (збудники туберкульозу, дифтерії, кашлюку, правця та ін.)
Чим більше людей мають імунітет до тієї чи іншої хвороби, тим менше вірогідність у інших (неімунізованих) захворіти, тим менше ймовірність виникнення епідемії.
Вироблення специфічного імунітету до протективного (захисного) рівня може бути досягнуто при одноразовій вакцинації (кір, паротит, туберкульоз) або при багаторазовій (поліомієліт, АКДС).
Ревакцинація (повторне введення вакцини) спрямована на підтримку імунітету, виробленого попередніми вакцинаціями.
Слід мати на увазі, що вакцинація не завжди буває ефективною . Нерідко вакцини втрачають свої якості при неправильному їх зберіганні. Крім того, іноді введення вакцини не призводить до вироблення достатнього рівня імунітету, який би захистив пацієнта від хвороботворного агента.
На розвиток поствакцинального імунітету впливають такі чинники:
- фактори пов'язані з самою вакциною:
- чистота препарату;
- час життя антигену;
- доза;
- наявність протективних антигенів;
- кратність введення;
- залежно від організму стан індивідуальної імунної реактивності;
- вік;
- наявність імунодефіциту;
- стан організму в цілому;
- генетична схильність.
-
- фактори пов'язані із зовнішнім середовищем:
- якість харчування людини;
- умови праці та побуту;
- клімат;
- фізико-хімічні фактори середовища.
Типи вакцин:
- Живі вакцини містять ослаблений живий мікроорганізм. Прикладом можуть служити вакцини проти поліомієліту, кору, свинки, краснухи або туберкульозу. Вони здатні розмножуватися в організмі і викликати вироблення захисних факторів, які забезпечують несприйнятливість людини до патогену. Втрата вірулентності в таких штамів закріплена генетично, однак в осіб з імунодефіцитами можуть виникнути серйозні проблеми.
- Інактивовані (убиті) вакцини (наприклад, цельноклеточная вакцина проти кашлюку, інактивована вакцина проти сказу), представляють собою патогенні мікроорганізми, інактивовані (вбиті) високою температурою, радіацією, ультрафіолетовим випромінюванням, спиртом, формальдегідом і т.д. Такі вакцини реактогенна і в даний час застосовуються рідко (коклюшна, проти гепатиту А).
- Хімічні вакцини містять компоненти клітинної стінки чи інших частин збудника.
- Анатоксини - це вакцини, що складаються з інактивованого токсину продуцируемого бактеріями. У результаті спеціальної обробки токсичні властивості його втрачаються, але залишаються імуногенні. Прикладом анатоксинів можуть служити вакцини проти дифтерії та правця.
- Рекомбінантні вакцини отримують методами генної інженерії. Суть методу: гени хвороботворного мікроорганізму, що відповідають за синтез певних білків, вбудовують у геном якого - або нешкідливого мікроорганізму (наприклад, кишкова паличка). При їх культивуванні продукується і накопичується білок, який потім виділяється, очищається і використовується в якості вакцини. Прикладом таких вакцин можуть служити рекомбінантна вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавірусної інфекції.
- Синтетичні вакцини являють собою штучно створені антигенні детермінанти (білки) мікроорганізмів.
- Асоційовані вакцини . Вакцини різних типів, що містять кілька компонентів (наприклад, АКДС).
